Та чимось великим, і ледь вловним виглядає топос — тобто місце — простір
(Раїса Лиша)

Та чимось великим, і ледь вловним виглядає топос — тобто місце — простір

автор: Раїса Лиша

Аристотель

 

Є либонь якась глибока таємниця з тому, що людині потрібно раз-у-раз споглядати плинучі хвилі рідного рельєфу і обрій, де небо з′єднується з землею: можливо саме так ця єднаюча духовна вертикаль з′являється і в самій людині, освячуючи місце її побутування і пов′язуючи з простором безмежжя та вічністю. Через довкілля відкриваються нові краєвиди екстизування.

Не з доброго дива образ краєвиду є глибоко сутнісним в українській мистецькій традиції і можна сказати, невибутнім, попри всі перманентні кон′юнктурні віяння. Бо кому ж іще, як не мистцеві, випадає відчайдушно намалювати "двері раю", аби нагадати собі й іншим, що вони усе ще для нас лишаються відчиненими.

Саме таке відчуття з′являється тоді коли дивишся твори Валерія Франчука. І не лише тому, що то є майже всуціль дерева і краєвиди. Деякі полотна становлять варіації вже знайомих мотивів. І видно було, що художник щось там видивляє із впертістю шукача скарбу. Тому і вражає творчість митця, що в цілій низці творів той скарб дійсно з явився і правдиво засяяв, а автор в них здавалося й зовсім забув про все, затаївся, щоб не сполохнути одухотворену мову землі, неба, дерев, щоб зберегти повноту спілкування. Краєвиди рідного художникові Поділля, Київщини, річки Рось ("Ворота в небо" 2004 р., "Над Россю" 2005 р., "Подільська земля" 2004 р., "Перед дощем " 2005 р., Жайворонкова земля" 2005 р., "Ясени" 2005 р.) несуть такий рівень проникливості, що немов відкрилась на мить сама сутність об′явленого в них людині. Дерева, пагорби, земля-як би промовляють з власного єства і тим самим означують і невидимий ландшафт людської душі. Власне духовний код національної культури - віковічний план оприявлення й освоєння простору - через постійне відновлення в людині єдності горнього і земного. "Не дивно, що лише там де світ стає картиною, вперше з′являється гуманізм" М. Гайдеггерг.

І виходить, що саме образи природного довкілля - найбезпосередніші діючі персони в сокровенних стосунках людини з сотвореним світом. Природа насправді, ніби відкрита Біблія, спонукає людину до Богоспілкування. Через те кожен не забариться пригадати якусь свою смиренну мить, відлучену від метушні, коли випало стишитися - і почути голос невтаєно краси, розлитої в земному і небесному видноколі. І голос той, на диво, звертається чомусь саме до тебе. Власне без тієї сокровенної мови годі було б осягнути внутрішнім зором цілу картину світу і місце своєї присутності - обітування - в сакральній оселі буття...

 

 

Митець
Галерея
Виставки
Контакти
Книга відгуків